Село Доробратово

Село Доробратово розташоване на південно-західних схилах гірського массиву Гат. Перші згадки про село з»явилися у письмових джерелах у 1378 році. Про давнє заселення свідчать археологічні пам»ятки. Поблизу Доробратова знайдено кургани, біля Горбка – безкурганний могильник і залишки поселень - періоду раннього заліза (VI-IV ст. до н. е.) та перших століть нашої ери.

Славиться наше село родовищами андезиту та родоновими джерелами, які здавна відомі своїми цілющими властивотями.

Унікальною є церква св. Миколая Чудотворця побудована у 1946 році. Іконостас і престол вирізьбив Іван Павлишинець, а ікони іконостасу, бічного й основного вівтарів намалював легендарний закарпатський художник Йосип Бокшай, шурин пароха Євгена Уйгелія. На час освячення церква була серед найбільших і найвищих храмів Закарпаття. Доробратівський Свято-Миколаївський храм унікальний тим, що в ньому 26 вересня 2010 року знайшли одвічне пристанище мощі Святого Миколая. Точніше, саме того дня до храму з Італії доставили та передали частку мощей Чудотворця. Жодна церква в Україні не отримувала такого права.

Походження назви села описують кілька легенд, в кожній з яких може бути присутня частка істини.

За першою з них, Великий Творець всього живого на землі, створивши людину, дав їй можливість жити в достатку і безтурботно. Спочатку люди шанували Бога, але з часом розваги затьмарили їх розум. Господь розгнівався на людей і наслав на них голод та страшні лиха.

Дивлячись на все це, Святий Миколай молив Господа:

Боже, твоя сила велика, Ти можеш карати і милувати. Та не всі люди забули про Тебе. Є такі, що кожний день моляться, не карай їх.
Вірно говориш Миколаю, не слід карати всіх. Тому я дам тобі святого хліба і ти підеш по світу як звичайна людина. Якщо знайдеш таке місце, де б люди були вірні, щиро молилися, даси їм цей хліб і ніяке лихо не зустріне їх.

Взяв Святий Миколай хлібину і пішов мандрувати. Ходив довго, блукав між людьми і бачив тільки зневіру та зло. І ось коли вже розпач огорнув його серце забрів він до одного села. Люди тут жили бідно, але були добрими. І була у них віра, та така сильна, що Миколай аж заплакав. Кожного дня вони збиралися вранці і ввечері до храму і щиро молилися.

Підійшовши до людей, Святий Миколай попросив у них притулку і їжі.

Заходь, добрий чоловіче,- мовив старший із них.- Зігрійся та пригостися яблуками та грушами, це все, що в нас є.
Ви дуже добрі, а головне –вірите у силу Господа, за це я дам вам святий хліб. Діліть його на частинки ( дори), їжте самі і давайте своїм дітям. Цей хліб не закінчиться доти, доки ви будете вірити в Бога та щиро молитися.
Хто ти, добрий чоловіче? – спитали люди.
Я брат ваш і хочу, щоб ви залишалися вірниками завжди.

З того часу люди ділили хліб на маленькі частинки (дори) і давали іншим вірникам. А коли ті питали: «Що це?», вони відповідали: «Дора братова».

Чутка про «дору братову» розлетілась по землі дуже швидко, а село з тих пір стали називати «ДОРОБРАТОВО». І по сьогоднішній день люди в цьому селі шанують і прославляють Бога. І кожного разу, промовивши щиру молитву, приймають святий хліб (дору) для того, щоб жити щасливо у злагоді з Творцем.